Ітерв’ю з психологом клініки МАА про терапію подвійного діагнозу

Кореспондент: Сьогодні поговоримо про складну, але надзвичайно важливу тему — терапію подвійного діагнозу. Наш співрозмовник — Марія Вискубенко, практичний психолог із багаторічним досвідом роботи у наркологічній клініці. Вона працює з людьми, які одночасно мають залежність і психічні розлади. Марія, дякуємо, що погодилися на розмову.

Марія: Дякую за запрошення. Ця тема справді потребує глибокого висвітлення. У суспільстві досі багато міфів про залежність і психічне здоров’я. А тим більше — коли ці два стани поєднуються.

Що таке «подвійний діагноз»?

Кореспондент: Почнемо з головного: що мається на увазі під подвійним діагнозом?

Марія: Це ситуація, коли в однієї людини одночасно наявна залежність — наприклад, від алкоголю, наркотиків чи азартних ігор — і психічний розлад. Це може бути депресія, тривожний розлад, посттравматичний стресовий розлад, біполярний розлад, шизофренія тощо.

Подвійний діагноз — це не просто два незалежні стани. Вони тісно переплетені. І, як правило, один підживлює інший. Наприклад, людина п’є, щоби зняти симптоми тривоги. Або починає вживати наркотики після важкої травми. Але потім — і тривога, і залежність тільки посилюються.

В чому особливість терапії подвійного діагнозу?

Кореспондент: Чи правильно я розумію, що класичне лікування залежності тут не спрацює?

Марія: Абсолютно вірно. І саме в цьому складність. Людину з подвійним діагнозом неможливо вилікувати, якщо фокусуватися лише на залежності, ігноруючи психічний розлад. І навпаки — якщо ми лікуємо, скажімо, депресію, але залишаємо активною залежність, результату не буде.

Необхідний цілісний підхід. Це означає — міждисциплінарну команду: психіатра, психотерапевта, нарколога, іноді соціального працівника. І найголовніше — пацієнта, який поступово вчиться відповідати за себе, свій стан і вибір.

Як виглядає терапевтичний процес?

Кореспондент: Розкажіть, будь ласка, як побудована робота з таким пацієнтом. З чого починається терапія?

Марія: Починаємо завжди з детальної діагностики. Потрібно розібратися, що первинне — залежність чи психічний розлад. Часто це взагалі неможливо точно відстежити, бо процеси давно переплелися. Але розуміння структури проблеми — критично важливе.

Далі — стабілізація. Людині треба допомогти вийти з гострого стану: це може бути детоксикація, медикаментозна підтримка, базова безпека.

Потім починається глибока терапевтична робота. Це і когнітивно-поведінкова терапія, і психоосвітні групи, і робота з травмою, і терапія співзалежностей у родині. Кожна історія — унікальна, тому ми будуємо план індивідуально.

Які виклики зустрічаються найчастіше?

Кореспондент: З якими труднощами ви найчастіше стикаєтеся?

Марія: Один із головних викликів — заперечення. Багато людей не хочуть визнавати, що мають проблеми. Або визнають залежність, але категорично відмовляються працювати з психікою. Є й зворотна ситуація — приймають, що мають депресію, але не вважають вживання алкоголю проблемою.

Ще одна складність — стигма. Люди бояться, що їх вважатимуть “психічно хворими”, бояться втратити роботу, дітей, репутацію. Через це вони роками тягнуть, не звертаються по допомогу або переривають лікування.

І, звісно, ми часто працюємо з важкими життєвими обставинами — насильством у сім’ї, втратою, бездомністю. Психотерапія тут не може існувати у вакуумі — вона має бути частиною комплексної підтримки.

Чи можливе повне одужання?

Кореспондент: Питання, яке всіх хвилює: чи можливо повністю одужати?

Марія: Це питання не має простого “так” чи “ні”. Ми не говоримо про чарівну пігулку, яка все вилікує. Але ми точно говоримо про реальні зміни. Люди, які проходять повноцінну програму лікування подвійного діагнозу, можуть повернутися до нормального життя, побудувати здорові стосунки, реалізовуватися професійно.

Проте важливо розуміти, що це шлях. Він часто тривалий, з поверненнями й падіннями. Але з підтримкою — внутрішньою і зовнішньою — можливе відновлення.

Що ви порадите родичам таких людей?

Марія: Перше — перестаньте звинувачувати. Ваша рідна людина не вибрала хворобу. Залежність і психічний розлад — це не питання сили волі. Це не “сором”, не “розпущеність”, не “дурість”.

Друге — звертайтеся за допомогою і собі також. Близькі часто виснажені, втрачають надію, живуть у хронічному стресі. А ще — несвідомо підживлюють патологічну динаміку: дозволяють, рятують, виправдовують.

Є спеціальні групи підтримки для родичів. Не бійтеся звертатися. У здоров’ї родини — велика частина успішного лікування.

Насамкінець

Кореспондент: Дякую, пані Марія. Що би ви хотіли сказати тим, хто зараз вагається, чи звертатися по допомогу?

Марія: Ви не самі. І ви — не “зіпсовані”. Залежність і психічний розлад — це не кінець. Це частина вашої історії, але не вся вона. Життя після — є. Воно не завжди просте, але точно — реальне, вартісне і можливе.

Якщо ви чи ваші близькі стикаються з подвійним діагнозом — не відкладайте звернення. Професійна допомога сьогодні може змінити все завтра.